
Якось ми отримали від баби Мані повідомлення, що їй необхідно, терміново полагодити грубу. Надворі вже пізня осінь, а їй, вдові, ні до кого більше звернутися за допомогою. Зібралася мама з моїм братом Богданом їхати в село, заїджають за мною до школи, а я не можу з ними разом прямувати до села, бо в школі відбувається концерт, в якому я беру участь. Мамині умовляння на мене не подіяли, я пообіцяла приїхати до баби Мані своїм ходом. Звільнившись зі школи, я поїздом, з пересадками, намагаюся дістатися села під назвою Дмитрівка, станція біля якого зветься Рубанка. Саме ж село Рубанка розташоване кілометрів за п`ятдесять від однойменної станції. Я, дванадцятирічна дівчинка, звичайно ж, заблукала і потрапила до незнайомого села Рубанка, де й відбулися мої пригоди. Місцеві жителі, співчуваючи моїй ситуації, навперебій, пропонували мені прихисток, а одна сім`я навіть пропонувала мені залишитися в них назавжди. Мабуть, запідозрили, що в мене непутяща сім`я. Після спілкування з дільничним інспектором міліції мене доручили двом бабцям, в яких, обігріта й нагодована, я благополучно переночувала. Наступного дня під вечір я втрапила до рідних, які вже добряче хвилювалися і почали мене розшукувати. Але все завершилося на позитивній ноті. Як добре, коли в складних ситуаціях зустрічаються добрі люди!